Спостерігала, думала, зважувала і робила висновки, як формувалася коаліція в ВР, уряд, і які більше за інших особистості увійшли в до його складу, які для цього бралися за основи їх характерні риси.: вік, освіта, фаховість, уміння, настирність у досягненні мети, вміння знаходити компроміс і виходити зі складної ситуації. І я  настільки була вражена, шокована, коли почула, що міністром освіти і науки призначений пан Табачник, що й досі до кінця не оговталася.

Ну, хто міг довірити цьому україножеру, україноненависнику виховувати підростаючі покоління, майбутнє нації, патріотів Батьківщини, надію старши? Тому, хто не визнав Україну державою, а українську мову державною, бо, за його словами, „Украина – не целостная земля: восточные земли – Европа, плюс западные, подаренные Россией”. Як він спілкуватиметься з колегами – вихідцями з Західної України, яких він обізвав „лакеями, едва научившимися мыть руки”.... І не вибачився до цього часу. Такий культурний, вихований, доктор наук, він неодноразово заявляв: „Украинский язык  - для узкого круга украинской этнической интеллигенции”. Дослівно.

Пан Табачник не шанує, зневажає, некоректно відноситься  до інтересів нашої нації. Це не той міністр, перед яким можна знімати шапку. Мову Шевченка і його „Кобзар” шанує і  читає весь світ. Його пам”ячники майже в усіх країніх, він неповторний. І ось під керівництвом міністра-україноненависника армія українських вчителів буде впроваджувати в життя чужі  реформи, виконувати інструкції. Але які? Як виховувати підростаюче покоління в дусі патріотизму (до кого?), любові до рідної культури, історичного минулого (якого?),  залучати до розбудови незалежної економічно і політично держави, вчити пишатися тим, що вони українці, коли освітою в країні керує такий міністр?

Мабуть Україну вирішили повернути до складу Російської імперії на чолі з Путіним, перетворивши її у сировинний придаток сусідньої держави? Цього вже не буде, бо змінилося вже не одне покоління. Правда, наш нинішній президент пан Янукович пообіцяв сусідам: другу державну- російську, газовий консорціум, пролонгувати домовленість про ЧФ, будувати ЄЕП, активно включитися в будівництво південного і північного газогонів в обхід України, визнати самостійність Абхазії і Осетії тощо. Пане президенте, український народ дуже терплячий і гордий, але всьому кінець кінцем приходить край. І протест проти міністра пана Табачника став першим таким застережливим дзвінком для вас і нинішньої влади...

В.Сажієнко